За стараннями наших надзвичайних сестер Св. Василія Великого цього року (2012) з 16 по 23 червня київська християнська молодь мала нагоду отримати цілющий відпочинок в мальовничих Карпатах. Наші любі сестри, особливо сестра Хризанта Харді та сестра Василія Гальцова, а також наш чудовий отець Василь Чудійович, приклали багато зусиль щоб зібрати таку гарну компанію молодих друзів Христа разом, за що їм велика подяка. Справді, за ці вісім днів, у світі утворилась ще одна міцна і любляча одна одного родина. Давайте, мандруючи в минулому, прослідкуємо, що ж стало цією сполучною речовиною між юними серцями.
Отож почнемо. Спершу варто сказати кілька слів про загальну тему та програму табору. Правду кажучи, кожен з наших днів «відпочинку» позначився тісним графіком, який ледве можна було встигнути виконати. Через це час летів з неймовірною швидкістю, тим не менше залишаючи по собі купу різних вражень. Наприкінці табору вже здавалося, що пройшов щонайменше місяць, поки ми разом.
Загальною темою нашого табору були сім дарів Святого Духа: мудрість, розум, рада, кріпость (сила, мужність), знання, побожність, страх Божий. Кожного дня ми роздумували над одним із цих дарів і, якимось чудом, завжди у відповідний день траплялася подія, яка відображала приклад дії або поки що відсутності дару Святого Духа. Так наш відпочинковий тиждень виявився дорогою внутрішньої переміни, переображення.
Всі учасники від першого ж дня були поділені на чотири менші групки, в яких мали виконувати різні творчі завдання і буденні обов’язки під проводом свого аніматора. Так, кожного дня певна групка була відповідальна або за прибирання та прикрашення трапезної, або за підготовку каплиці до Богослужінь, або ж за постановку бібліодрами чи малювання коміксу по темі дня. Також були завдання щодо представлення новин із зовнішнього світу (так як зв’язок із ним був поганенький), відтворення моментів дня, які найбільше запам’ятались, а ще привітання «доброго ранку» і побажання «доброї ночі». Щодня ми мали нагоду зробити чи сказати приємне іншій людині так, щоб вона не знала хто це, бо у нашій маленькій країні активно працювала пошта і всі учасники мали свого таємного друга.
Що ж. Тепер трохи детальніше… Подорож наша почалась, звісно, від Києва. Дехто, щоправда, до міста проведення табору добирався власним ходом, тому першим чимось спільним для всіх без винятку учасників було враження від побаченої краси українських Карпат. Після поїзда, чи задушливої електрички, свіже гірське повітря з легким ароматом суниці ввірвалося до наших легенів пожадливими ковтками. Дерева на горах виглядали, ніби були зроблені з надзвичайно приємного для очей зеленого бархату. Небо було блакитним-блакитним, а сонце яскравим, проте водночас м’яким у світлі, але дещо пекучим. На вокзалі окрім самої будівлі, кількох машин, здавалося нічого більше й не було. Після велетня Києва це місто, виглядало, виникло тут цілком випадково і не є чимось єдиним, а так, лише скупченням хаток.
Дорога від вокзалу до нашого помешкання тривала хвилин 20 – 25. Проходивши по ній вперше, здавалось, вона була нескінченною. Проте, як тільки з’явилась ця думка в голові, ми вже були прийшли. Місцем нашого проживання був інтернат, на першому поверсі якого жили дітки, які в певний спосіб були позбавлені батьківської опіки. На другому ж розмістили нас. Спершу ми мали маленький шок від того, що умови життя тут далекі від домашніх чи курортних. Ми здивувалися як ці дітки живуть тут вже по декілька років і вирішили трохи змінити обстановку, поступово обклеюючи трапезну обоями hand-made, зробленими з наших витворів художнього мистецтва, а також намагались запросити діток на всі наші Богослуження.
Цього дня (суботи) нас було поділено на групки і кожній групці було дано завдання вигадати країну, накреслити її карту, придумати назву, національні атрибути, правила поведінки і т.д. На втілення ідей цього завдання пішло багато вільного часу, але результат був того вартий. Ми зробили гарний початок спільної праці – хтось подав задум, а хтось його виконав. Також щодня ми мали психологічну годину, яку готували для нас Катруся Чернега та пані Ліля Гнатюк. На психологічних годинах ми здебільшого дивились якісь цікаві відеоролики, а потім ділились враженнями і думками щодо них. В такий спосіб, окрім психологічної користі, ми вчились слухати і поважати думку іншого. В ролі покарання за нестримність хлопці віджимались, а дівчата присідали. Так ми покращили ще й свій фізичний стан.
Того ж дня ми мали особливу Літургію, бо вона відбувалась надворі, посеред дерев. Це було надзвичайно! Це була справжня спільна молитва, кожен долучався до неї як міг: підготовкою, співом, читанням Апостола тощо. На першій проповіді отець подав нам до застанови думку про відмову від осуду, дорікань, про те, що часто звички чи поведінка ближніх, яка нас дратує є певним виявом наших власних хиб. І спершу потрібно попрацювати над собою, тоді зможемо допомогти й іншим…
А ввечері була ватра! Піднявшись на невеличкий пагорб і розпаливши багаття, ми почали представлення наших груп і завдань, які ми мали підготувати. Вражаюче ділення!.. Опісля ми ще поспівали під гітару в нічних сутінках гір під рясно всіяним зірками небозводом, за що велика подяка Дмитру Побережному! Спускалися ж ми вже в темних-темних горах… Ця перша ніч була солодкою, м’якою і … недовгою.
Здоровий дитячий сон наступного ранку був перерваний настирливим дзвіночком і стуком кулачків у двері… На руханку!!! Так почалась неділя. Сонні, як п’яні мухи, ми вийшли на подвір’я і – о, диво! – там було так «нежарко», що на перші кілька хвилин дрімота втекла, наче її й не було. Розім’явши свої кісточки ми почали збиратись до церкви, що була в центрі міста. Трохи не розрахувавши з одягом, стало зрозуміло, що ранкова прохолода – це велика омана… Церква була дуже гарна, особливо всередині, проте місця для всіх було трохи замало, тому багатьом довелося стояти на вулиці. За період табору ми, також, досвідчили, що для справді щонайбільш повної участі у святій Жертві Христа необхідними є всі церковні атрибути, особливо ікони і запах кадила. Дивним чином вони сприяють глибшому зосередженню…
Після повернення «на базу» ми мали годину духовної розмови у групках на тему дня. Так як цього дня була тема першого дару Святого Духа – дару мудрості, то отець знову подав нам кілька думок-зернин, над якими нам варто застановитися… Отець Василь сказав, що святі отці виділяють кілька проблем, пов’язаних з мудрістю: перша – мудрість передбачає вміння бути собою. Найчастіше для маскування себе справжнього люди використовують маску «дурника» або ж великого «жартуна»… І потім надзвичайних зусиль потребує віднайдення тієї рідної, справжньої, чимось, певно, зраненої особи. Друга – мудрість потрібна для дійсного виконання Божих Заповідей. Бо часто так звані «практикуючі християни» виконують їх з примусу, з обов’язку, не розуміючи суті і великої благодаті, яка міститься у цих простих правилах. Мудрість же допомагає такому розумінню і викликає бажання, а не примус… Викликає бажання жити щасливо, а це можливо тільки якщо людина є разом з Богом. І третя проблема – мудрість потребує відкритості людини на нові натхнення, а також часом і критики, сприйняття обов’язків. Тобто, це означає, що не достатньо просто приймати благословення, але треба його дарувати, бо, якщо склянка повна, в неї неможливо налити нової води. Тільки, якщо трохи води з нашої склянки перелити в іншу посудину. А тією іншою посудиною є наш ближній. Отже, мудрість життя полягає в тому, щоб його прожити якнайповніше…
На психологічній годині ми переглядали відео про небезпеку упередження, випереджаючого судження про іншу людину. Ми намагались позбутись стереотипів. Ввечері, перед представленням роботи груп за сьогоднішній день, ми мали невеличке пізнавальне змагання між групами на тему Літургіки, знання Святого Письма тощо.
Опісля всіх презентацій під зоряним небом на нас знову чекали солодкі сни короткої ночі…
НА РУХАНКУ!!! Чимось схожим почався понеділок. Зранку кожного дня до завершення табору ми мали Св. Літургію, на якій по черзі в різні дні вчились вести молитву всі групи. Цей день проходив під знаменом другого дару Святого Духа – дару розуму.
Після сніданку ми вирушили до водоспаду. Нас трохи підвіз автобус, але досить великий шмат дороги поміж горами й лісами під блакитним небом, де-не-де позначеним маленькими хмаринками, ми пройшли пішки, співаючи пісень… Це було надзвичайно! Сонце нас таки трохи припекло, тому, коли ми опинились біля довгоочікуваної води, радощам не було меж. Поблизу біля водоспаду ми влаштували невелику перекуску, а потім, сидячи на галявині, отримали науку про дошлюбну чистоту і нові завдання для виконання в групах. Справді, наскільки важливим є зберегти ту таємницю єдності чоловіка і жінки, щоб не отримати рани на все життя!..
Уваги заслуговує також наша зворотня дорога до табору. Спускались досить величеньким натовпом (по дорозі до водоспаду ми сильно розтяглись по всьому маршруту) і разом молились вервичку, а потім знову співали пісень допоки… не сіли до автобусу. Гіршої тисняви, ще й у таку спеку, важко уявити! Але все обійшлось лише двохлітровими пляшками холоднючої води, яку ми взяли, щойно зійшовши на нашій зупинці… На жаль, лише наріканням на автобус понеділок не вичерпав своїх негативних емоцій. Попередні, дещо незаплановані моменти, пов’язані з умовами проживання, вилились у невеличкий конфлікт, який, дякуючи Богу, став поштовхом до змін на краще, до більш тісного спілкування всіх учасників і організаторів табору.
Того ж таки дня ми співали Акафіст до Святого Духа і мали після представлення груп перегляд цікавого комедійного фільму. Так ми досвідчили перших змін, з тим і лягли спати.
Як не дивно, вівторок теж розпочався руханкою. По Св. Літургії та сніданку ми мали знову ділення у групках. Отець подав нам нову тему – тему дару ради. Роздуми і ділення проходили в межах понять вміння давати собі раду та вміння радити іншим. Важливо, що коли ми намагаємось дати пораду іншій людині, потрібно надати їй вибір шляхів, якими вона може піти, а не обмежувати єдиним НА НАШУ ДУМКУ правильним виходом із ситуації… Дар ради потрібний нам для того, щоб ми не були безпорадними, тобто щоб ми були свідомими сенсу нашого життя і могли наше життя організувати. Цього дня ми також вперше пішли на річку. О, гірська річка влітку просто чудова!
Також, приємним моментом сьогоднішнього дня було те, як прикрасили трапезну наймолодші наші таборяни. Коли ми прийшли на обід, то кожен знайшов біля своєї тарілки маленький паперовий смайлик, на якому була написана особлива цитата з Біблії… справді, дехто досвідчив через це великої потіхи!
Щодо роздумів на психологічній годині, то цього дня ми дивилися відео проти абортів. Воно нікого не залишило байдужим…
Перед вечерею відслужили Вечірню. А на завершення дня, в зв’язку з минулими подіями, нам організували засідання Верховної Ради, яка прийняла кілька полегшуючих життя законів… А Верховний Суд постановив: «НІ – абортам!»
Нарешті… Ранок середи, відповідно до нового закону, почався на годину пізніше… проте з тим самим закликом: «НА РУХАНКУ!» Після Літургії на всіх чекали… обійми! Як приємно було бачити посмішки всіх таборян! Цей день був присвячений дару кріпості, або ж сили чи мужності. На діленні у групках ми розповідали про наші залежності від людей, речей, занять тощо, а також про досвід «білої ворони». Дійсно, нам часто необхідний дар кріпості, щоб не зійти зі шляху, єдиного шляху до щастя…
По обіді ми мали, знову ж таки «відповідно до нового закону», півтори години вільного часу, на який у нас обережно забрали майже всю техніку. Але ми цього навіть не відчули: нащо нам плеєр, коли ми краще поспілкуємось між собою, або ж нащо телефон, якщо довго по ньому не порозмовляєш – зв’язок бажав би бути кращим…
У вільний час ми знову купались в річці. Опісля мали Вечірню, вечерю, представлення груп, кіно та… цукерки, які чекали всіх, висячи у кожного на дверях.
Четвер… знову руханка… А от далі було дещо цікавіше! Ми зібрались і пішли на Літургію до старенької дерев’яної церковці, де правили Службу спеціально для нас! Там було дуже гарно і легко молилось… Потім ми мали сніданок, який завершився роздачею цукерок… Але вони були не для нас. Нам потрібні були цукерки для проведення соціальної акції «ПРОТИ паління», під час якої кожна група ходила по місту, обмінюючи їх на цигарки, які потім були знищені. Ми назбирали певно понад двісті цигарок! Сподіваємось для когось це стало кроком навернення… Метою цієї соціальної акції було ділення з перехожими своїм знанням про шкідливість паління, знанням про Ісуса, адже день був ознаменований даром знання. Дар знання, як сказав о. Василь, також тісно пов’язаний з досвідом гріха, оскільки коли ми впали в гріх потрібно зрозуміти причину і наслідок нашого злого вчинку і надалі остерігатися тієї причини. Так ми здобуваємо дорогоцінне знання…
Після соціальної акції ми пішли на озеро, де мали шашлики, печену картоплю і купу ігор. Було дуже весело! А природа – просто чудова!!! По приходу до табору була вечеря (до якої кожному дарували паперову трояндочку), Вечірня, представлення сценок у групах на тему Розп’яття, а також нічні чування. Нічні чування складалися фактично з Вечірньої та вервички, яку ми молились, жертвуючи кожну молитву в особливому наміренні і ставлячи свічечку так, що наприкінці молитов у нас була сформована справжня вервичка зі свічок і вона була єдиним джерелом світла у нашому приміщенні… це було зворушуюче!
Не знати чому, але те, що ми вже мали б спати довше на одну годину, відповідно до нового закону, нам не допомогло – ніч була надзвичайно коротка… І знов була РУХАНКА! По Літургії ми мали ділення у групах на тему дару побожності як дару єдиного спрямування всіх зусиль тіла, душі і духа до спасіння. Цей дар також передбачає пізнання свого покликання, яке, власне, і є тим єдиним вектором життя і розвитку для всієї нашої істоти.
Після Вечірньої всі групи представляли свої номери для КВК. Варто було б застановитися тепер над усіма підготовками до всіх творчих завдань… Це було надзвичайно, весело, навіть з якимось духом дружби, довіри, сприйняття, це було так, що фактично всі ідеї, які були втілені у творчості груп з’являлись спонтанно і без того, щоб над ними довго мізкувати… У єдності наша сила!
Після КВК також був перегляд фільму, а потім ще одна, напевно найкоротша, ніч…
Субота… Руханка… У всіх вже передчуття від’їзду, розуміння того, що вже звикли і один до одного і до такого часом шаленого розпорядку дня, а тут… маєш. Остання спільна у цьому таборі Літургія. Проповідь на тему страху Божого… Зрозуміли, що не варто його плутати зі страхом людським, ні, це швидше трепет перед величністю і добротою нашого Батька. Це страх образити ближнього, а найбільше страх образити Його. Символічно після психологічної години ми записали всі свої страхи на листівках і спалили…
І тут почалося прощання… Прощання з друзями… Ех.. і от уже четвертий день завершується після приїзду додому, а серце все ще не повернулось… Ми досвідчили переображення, ми ще на краплинку більше пізнали себе, пізнали ближніх, Бога. Він допомагав нам постійно, обдарував нас чудовою погодою протягом всього табору, обдарував нас новим життям… І ми дружно постановили: «НАСТУПНОГО РОКУ ЇДЕМО ВСІ ЗНОВУ!!!»
З Любов’ю і великою подякою організаторам,
Цаповська Марія