«Слово твоє – світильник перед ногами в мене, світло на моїй стежці» (Пс. 119:105).
«Була ж у неї сестра, що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова» (Лк. 10:39).
12 вересня 2015 р.Б. у храмі святого Василія Великого в Києві відбулася духовна обнова для дівчат на тему «Вибрати Христа». Провадив її парох церкви о. Рафаїл Стефурак ЧСВВ і сестри-василіянки з провінції святого Архистратига Михаїла – Василія Гальцова і Хризанта Харді. На зустріч зібралися понад 30 учасниць з різних районів Києва, а також з Ірпеня, Бучі, Вінниці, Житомира та інших міст України. Всіх об’єднувала щира спрага Божого слова, духовної розмови, роздумів, молитви.
Розпочалася зустріч молебнем до Пресвятої Богородиці, під час якого отець закликав усіх присутніх задуматися над прочитаним євангельським уривком про Марту і Марію, а водночас – над власним життям, над рівновагою в ньому «клопотання» і «слухання», над пошуком і вибором «кращої частки». Справді, в сучасному світі, де щодня розширюються горизонти можливостей і кожного дня звужуються, прискорюються магістралі часу, здається, щораз менше стає простору для тиші, молитви, самозаглиблення. Збільшується коло питань, але майже не чується на них відповідей, бо немає часу чи немає тиші, щоб їх почути. Саме цього учить нас Марія: знайти час для Бога, для Його слова, для щоденного читання Святого Письма. Бо час для Бога – то, насправді, час для себе, бо пошук Його – то пошук себе, бо лише з Ним і в Ньому зможемо знайти відповіді на усі ті наболілі питання, що тривожать душу, лише у Ньому – «слова життя вічного» (Ів. 6:68).
Метафорично, таким невеличким островом слухання серед галасливого життєвого моря стала цьогорічна духовна обнова в храмі святого Василія Великого. Після молебню, освітлені й натхненні теплою присутністю Марії, дівчата зібралися в гостинній залі під храмом. Тут кожна з них мала нагоду трішки розповісти про себе, поділитися власним духовним досвідом і послухати інших. Сестри організували цікаву і змістовно насичену програму: пісні, перегляд слайдів, молитви прощення, рольові ігри, що невимушено й легко спонукали замислитись над сокровенним, зокрема над тим, хто для мене Бог; що перешкоджає мені в особистих взаєминах з Богом; що слід чинити, щоб Його помітити, почути, щоб не розминутися з Ним у щоденності? Цікаво, що всі ці, такі нелегкі і такі близькі кожному запитання були подані у майстерній ігровій формі євангельської притчі про мудрих і немудрих дів, коли одні учасниці («немудрі діви») розповідали про свої духовні проблеми, а інші («мудрі діви») давали їм поради.
Після обіду всі ще раз мали нагоду поспілкуватися між собою, а згодом – послухати добре й мудре слово отця Рафаїла про два кульмінаційні моменти Літургії – Євангелію і Євхаристію, які, мов два крила, підносять душу до Бога. Потім була творча праця в групах: дівчата (від наймолодших до найстарших) відповідали на запропоновані сестрами запитання і спільно обмислювали відповіді. Кожне з цих запитань так чи інакше стосувалося покликання, життєвого вибору, розуміння богопосвяченого і сімейного стану. Такі бесіди і такі запитання давали змогу учасницям глибше пізнати себе, задуматись над своїм вибором, а можливо, озвучити те, що вже довгий час тихо бриніло в серці…
Коли небо над золотими куполами храму стало кольору синьої смальти, всі зібралися на Божественну Літургію, щоб, як Марія, знову «сісти в ногах Господа і слухати Його слова». Палали свічі і палали серця. Лилась молитва і лилися сльози. Здіймався ладан і здіймались душі до свого Творця. Сповідь, Причастя, духовна наука і просвітлена тиша, в якій відлунювали слова святого Івана Павла ІІ: «Євангеліє – то компас у житті, який показує нам істинні орієнтири серед мінливого світу», «Ісус – дорога, правда і життя», «Відкрийте двері для Христа!».
День духовної обнови хилився до заходу, серця переповнювала радість і щире прагнення ділитися нею з іншими, а ще – бажання статися інструментом у Божих долонях, щоб разом із Марією щоденно повторювати слова: «Ось я Господня слугиня: нехай зі мною станеться по твоєму слову!» (Лк. 1:38).
Щира подяка отцю Рафаїлу, сестрам Василії і Хризанті, що були для нас дбайливими духовними провідниками у цьогоденній мандрівці!
Юлія Григорчук