1–9 червня діти парафії церкви Миколи Доброго на Подолі мали чудову нагоду відпочинку й духовної віднови у мальовничому куточку Прикарпаття – с. Гошеві Долинського району Івано-Франківської області. Серед яскравої соковитої зелені й дзвінкоголосого пташиного співу, у затінку невисоких кучерявих гір, на тлі, здається, вічно блакитного неба, їх привітав, мов піднесена у долонях свіча, купол монастиря Різдва Пресвятої Богородиці, а згори, осяяна сонцем, ласкаво всміхнулася золота баня ясногірської церкви Преображення Господнього.
Саме сюди, у цей тихий куточок під ясним небом, де душа так легко підноситься в молитві в небесній прозорості, а серце, ущедрене побаченою красою, стремить до любові й добра, приїжджають щороку юні київські таборяни під мудрим і турботливим проводом сестер Хризанти Харді та Василії Гальцової ЧСВВ.
Цьогорічні «канікули з Богом» розпочалися для двадцяти двох київських діточок одразу з настанням літа – 1 червня – ранковою Літургією у храмі Миколи Доброго на Подолі. Уже ввечері всі вони разом із сестрами й катехитами сіли на поїзд «Київ–Стрий», щоб вирушити у спільну мандрівку очікування Святого Духа і відшукати власну стежину до святості. Cаме святість, життя у Святому Дусі й освячена Ним щоденність стали темою цьогорічного, приуроченого Трійці, дитячого літнього табору з промовистою назвою «Хочу бути святим!».
Уже зранку 2 червня гостей радісно привітали з вікна поїзда мальовничі карпатські пагорби, а ще через годину пісенного маршруту з о. Вітольдом Левицьким усіх з любов’ю прийняли під свою опіку сестри Згромадження Пресвятої Родини. Перший день у таборі розпочався молитвою, сніданком і цікавими іграми, що сприяли знайомству учасників між собою і ознайомленню їх з метою і загальним розпорядком табору. Кожен у грайливій формі коротко розповідав про себе, потім усі клеїли до основи сонця, що символізувало Бога, самостійно розмальовані промінчики-руки, після цього з синьо-жовтих стрічечок діти сформували ланцюг єднання і під слова пісні «Ми є спільнота» вийшли на подвір’я. Тут кожен мав нагоду випробувати себе на спритність і кмітливість, відшуковуючи, а згодом відгадуючи сховану по частинках у різних місцях назву табору. Не зважаючи на дощові хмаринки, що заполонили небо, у всіх на серцях було сонячно, і після обіду діти разом із сестрами й катехитами вирушили на Ясну Гору під благодатний покров Матінки Божої Гошівської. Ішли весело, співаючи духовні й патріотичні пісні, «Червону руту», вдихаючи на повні груди чисте карпатське повітря, милуючись чудовим видноколом, що відкривався усе більше й більше, чим вище сходила група.
Цікаво, що, коли вийшли на саму гору, хмари розступились і засяяло сонце. Діти з захопленням оглядали чудовий комплекс Гошівського монастиря отців Василіян і здивовані постаті рибаків у церкві Преображення Господнього, з благоговінням приступали до святої ікони і набирали воду з джерела, щоб повезти її в Київ своїм батькам, братикам і сестричкам.
На горі групу «юних паломників» зустрів усміхнений отець Антоній і провів для дітей цікаву екскурсію про монастир і його святиню. За кілька годин, як сонце почало хилитися до заходу, всі спускалися згори, щасливі, просвітлені. Після вечері, цікавого фільму про святого Франциска і молитви до всіх святих кожен поринув у світ снів додивлятися побачені за день краєвиди.
Ранок наступного дня, 3 червня, почався о 7.00 вмиванням, гімнастикою під музику на свіжому повітрі і Літургією в церкві Різдва Пресвятої Богородиці.
Після сніданку усі завітали в простору монастирську бібліотеку, де уже чекав вчорашній добрий друг – отець Антоній, який упродовж усіх наступних днів віртуозно й цікаво, глибоко і по-дитячому доступно провадив науки, що висвітлювали і всесторонньо розкривали тему святості.
Після наук сестри й катехити (п. Оля Мащенко, п. Марія Пагута, п. Ярина Мельник, п. Юля Григорчук) придумували і створювали з дітьми цікаві вистави-сценки, приурочені тому чи тому святому або й кільком святим, а ввечері, після обіду і творчих занять, усі дружно переглядали ці чудові міні-вистави (особливо запам’яталися сценки про Матір Терезу, Фатимських пастушків, Василія Великого, святого Тарсикія, Франциска й Максиміліана Кольбе).
Велику частину дня займали ігри в приміщенні і на свіжому повітрі, під час яких діти глибше засвоювали і вчилися практично застосовувати отримані на науках знання. Була нагода і повторити Божі заповіді, вибираючи з-поміж різнобарвних краплинок «саме ті» і вішаючи їх на парасольку, і вивчити усі дари й плоди Святого Духа, витинаючи з паперу голубок і ловлячи їх на магнітну вудку, і уподібнитись янголяткам, ліплячи з пластики ангеликів, і навчитися послуху в овечок, роблячи їхні аплікації з вати та квітів, і на крилах чеснот полинути в надхмар’я, граючи фішками у гру «Небо», і просто помандрувати за Ісусом, наклеюючи свої стопи-постанови услід за Учителем на шляху. Чого тільки не придумала сповнена любов’ю і просвітлена Святим Духом творча уява! Різні конкурси, розваги, вікторини з подарунками, гра «Листоноша» під час обіду, відгадування «таємного друга», вибір людини, за яку після табору буду молитись, написання один одному пам’ятних листівок, цікаві фільми, пісні, науки… і незмінно – тепле слово, усмішка, щирі обійми! Були й ігри на природі (футбол, лови, катання на гойдалці, плетіння віночків), і «тихий час», і неоціненна нагода спілкування, дружніх взаємин, прозріння в іншому живого, завжди присутнього поруч Христа.
Незважаючи на сталий розпорядок (ранок розпочинався приблизно о 7.00, на вихідних – о 8.00, обід був о 13.30, вечеря о 19.00 і вкладання до сну о 23.00), кожен день був насиченим, цікавим, неповторним. Час минав дуже швидко, а кожен схід сонця приносив нові враження, нове знання, новий досвід, наближаючи й готуючи всіх до врочистого дня Зіслання Святого Духа. Напередодні цього свята кожен мав нагоду приступити до святих тайн Покаяння і Причастя, молитовно поєднатися з душами живих і померлих родичів (в цьому наміренні вівся молитовний зошит і служилися Святі Літургії), стати частиною живої великої вервиці, яку викладали по черзі з квітів і свічок на підлозі храму.
Незабутні враження залишила в пам’яті й суботня екскурсія в Моршин. По дорозі до цього міста діти й вихователі відвідали Музей-садибу родини провідника ОУН Степана Бандери у с. Воля-Задеревацька на Львівщині. Будинок о. Андрія (батька С. Бандери) добре зберігся, вціліли навіть окремі меблі, ікони, вбрання й чудове вишиття, капличка в хаті і храм неподалік, де правив отець Службу Божу і в який на канікулах ходив його син. Діти мали змогу відвідати кімнати цієї затишної світлиці, торкнутися цямрини старої криниці й побувати у справжній криївці на подвір’ї садиби.
Наснажені патріотичним духом усі виконали «Гімн України» і сфотографувалися на згадку. Екскурсійна програма завершилася в Моршині, де учасники відвідали старий парк, помолилися в каплиці Матері Божої і набрали води з джерела.
Срібним співом зустрічали жайворонки, дрозди, малинівки і все лісове птаство сонячний ранок Зеленої неділі 8 червня. І радісним дзвінкоголоссям зустрічали діти Преосвященного Владику Богдана Манишина, єпископа Стрийської єпархії УГКЦ, який очолив в монастирі врочисту Літургію на празник Зіслання Святого Духа.
Світлий погляд Владики, його щира усмішка, добре, сповнене живої віри слово лікували серця, преображали душі і єднали присутніх у велику дружню родину. Під час Служби Владика Богдан уділив Святі Тайни трьом дівчаткам-першопричасницям у білих сукнях (Настусі, Софійці й Тетянці), а наприкінці осінив усіх присутніх своїм батьківським благословенням.
На обличчях людей заясніли усмішки, а в блакиті над храмом тихо змахнули невидимі білі крила…
Очікування звершилось, тижнева мандрівка непомітно досягнула кінця і в понеділок після святкового концерту для сестер уже потрібно було збиратися в дорогу. Однак час відпочинку й духовного відновлення не минув марно. У кожного залишилися світлі спомини, цікаві відкриття, нові знайомства, подарунки… а ще глибоке й сильне бажання продовжити початий шлях вдома, у Києві, серед рідних і друзів, близьких і далеких, адже дорога до святості не закінчилась, вона триває, поки триває життя!
Юля Григорчук