Остання неділя вересня 2012 року… Цей день у храмі Св. Миколи Доброго, що на Подолі, був присвячений нашим найріднішим бабусям і дідусям. З цієї нагоди сестри Василіянки організували духовну обнову на тему «Мої літа – моє багатство, або Як бути щасливим, незважаючи на роки». Цю обнову для осіб повних життєвого досвіду провадив о. Богдан Чурило. Адже це наші другі батьки, які опікувалися нами як своїм найдорожчим скарбом. Завдяки ним ми живемо, завдяки ним ми отримали так багато доброго, особливо для наших юних душ…
Похмуре небо цього недільного ранку навіювало якнайчіткіші спогади про дитинство, дитячу осінь, таку різнобарвну і затишну, навіть попри благодатний дощик, який міг нам завдати трохи клопоту… Це небо здавалося надзвичайно близьким до землі, а про сонце складалося враження, ніби воно зійшло на дерева і залишилось там, заплутавшись поміж гіллям, подекуди надзвичайно темним. Так і хотілось співати славу нашому любому Творцю! «Усе, що живе, нехай хвалить Господа!»
Ці думки полонили голову і вели ноги швидко-швидко до церкви. Там на нас чекав Він, терпеливо і з любов’ю, не один день, а когось, за браком часу, і цілий тиждень. Досконалий Сотворитель всякої краси, Спаситель світу, скритий під видом хліба і вина, чекав, щоб повністю віддати Себе нам!..
Саме тому, з великої любові і поваги до наших наймудріших, ми захотіли в один з таких щасливих днів, віддати належний їм глибокий уклін.
Свято розпочалося величною Святою Літургією о 12 годині під проводом о. Богдана Чурила. Спільною молитвою ми збагачували один одного, беручи участь у спасенній Жертві Христа, а також слухаючи Слово Боже. Цієї неділі читались одразу два Євангелія: від Матея (15, 21-28): про жінку-хананейку, яка просила зцілення для біснуватої дочки і яку Ісус випробовує на віру та покірність; та від Марка (8, 34-9, 1), де йшлося про хрест, зречення, цінність людської душі, вірність Господу і про пересторогу для тих, хто соромиться визнавати Христа своїм Богом. Опісля читання Святого Євангелія, отець дав нам гарну науку.
О. Богдан розпочав проповідь, пояснюючи нам значення і цінність слова, оскільки воно є основною зброєю священика. Слово – це щось надзвичайне, воно завойовує серця людей… Христос все робив словом. Звісно, часом був присутній і фізичний доторк Ісуса до хворого, чи хворого до Ісуса (як у випадку з жінкою, що страждала на кровотечу). Але найбільше записаних у Біблії чуд Господь здійснив одним лише словом. Наскільки, отже, важливим є його читання і слухання. Слово вносить порядок в життя людей, у їхні душі. Це слово написане також на скрижалях Старого і Нового Завітів і ми користаємо з нього.
Церква, що спасає, наголошує о. Богдан, є збудована на трьох стовпах: на переданні, на Слові Божому, на досвіді.
Що стосується передання, то воно відігравало надзвичайно велику роль, особливо до того часу, як пророк Мойсей почав писати книги, які увійшли згодом до Старого Завіту. Батько передавав правду своєму синові усно і до цього передання входили вже лише очищені від можливих домішок неправди перлини мудрості багатьох поколінь.
Щодо Слова Божого, то на дану тему вже багато написано роздумів і пояснень, є багато порівнянь, які допомагають нам зрозуміти ознаки цього Слова (як-от «Слово – двосічний меч»)… І справді протягом читання всієї Біблії ми досвідчуємо могутність Божого Слова.
Але отець вирішив цього разу зупинитися на третьому стовпі Церкви – тобто на її досвіді. Він казав, що накопичений досвід попередніх поколінь стимулював розвиток Церкви, будівництво храмів, створення монастирських громад. Вчителі Церкви вивчали як будувати Церкву, як її поширювати і згодом, як ми бачимо сьогодні, набуває розвитку євангелізація, катехизація, капеланство, з’являються спеціалісти у справах молоді тощо. Також Церковний суд, канонічне право, побудовані на досвіді і забезпечують життя Церкви.
Отець порівнює досвід Церкви з досвідом маляра. Потрібно знати, які матеріали для чого підходять, які інструменти, для чого вони використовуються, а також на вагу золота є добра практика. Досвід, можна сказати, розвинув Церкву, з’являється богослов’я і тоді формується з Церкви плідне зелене дерево.
Не обходить стороною о. Богдан також сучасне фарисейство, коли є величні, багаті церкви, є священики, але як мало людей ходять до тих церков! Бачимо, що тут є велика втрата – досвід не використовується. Біди є багато, попри дари Божі немічність наша велика, а кожного дня має місце гріх, бодай, як ми кажемо, найменший, не кажучи вже про важкі порушення Божого закону, закону Любові. До прикладу отець приводить сумну історію про сина, який не прийшов на похорон до свого батька, найімовірніше через помсту. Але ж то батько! Він тебе вчив, виховав… Тим більше, що людина то була добра.
Євангеліє ж подає нам інший, позитивний приклад, з якого нам варто винести той плід досвіду. Як відомо, хананеї були поганами. Господь казав: «Обходь самарійську і хананейську сторони». У тих місцях було багато розпусти, бруду, вбивств дітей, навіть у храмах. Але незважаючи на це, жінка-хананейка наважується благати Ісуса, розуміючи свою немічність і своє походження.
Чому так довго Христос не відповідав? Бо жінка мала відчути і визнати правду про себе. Бог посланий до всіх, але поки ми не покаємося і не змінимо своїх доріг, можемо не отримати того, чого просимо. Бог нас випробовує.
У Старому Завіті сказано: «Я даю тобі шлях життя, я даю тобі шлях смерті». Часом люди свідомо вибирають шлях загибелі, переважно через брак духовного виховання, а також через нечесно зароблене багатство. Злий дух є князем цього світу, панує, спокушає. А ми, у свою чергу, забуваємо про діла милосердя, завжди кудись поспішаємо.
Дивлячись на хрест (у церковному році хрест тричі виноситься для почитання: на свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, на Маковія та у час Великого посту), ми знаходимо силу. Для юдеїв – це ганьба, для греків – спокуса, а для християн – сила Божа. Тому ми його так прикрашаємо квітами, кладемо на подушечку. Для християнина хрест – щось найсвятіше. У наших немочах знайдемо силу і співчуття, милосердя у підніжжя хреста.
Кілька слів про зрізання хреста на Майдані Незалежності, біля Жовтневого палацу. Під час скоєння такої наруги над хрестом поблизу було багато чоловіків, також з камерами, які спостерігали за тим і нічого не зробили… Ми всі мовчали… Але повинно було б заболіти в душі від такого! Ті, що спостерігали, – то ж хрещені люди! Але ми не вміємо свідчити про Христа. Тому зараз, на Святій Літургії, потрібно старатись полюбити, пізнати Бога, покаятись перед Його Хрестом. Бог нам підкаже, торкаючись наших душ і тіл. Бо людині неможливо бути доброю без Бога, а Богові можливо все! За нашим заступництвом Він допоможе і близьким, і рідним і цілому українському суспільству. Він допоможе бути терплячими, більше працювати, дбати одне про одного…
Такою корисною настановою завершилась проповідь. Перебуваючи у цьому Слові, продовжили співати Літургію. Кожен отримав зернятко тієї науки до скарбнички свого серця, мав згодом над чим подумати.
На завершення Служби отець зробив маленький анонс того, про що йтиме мова на науці, яка відбудеться з нагоди свята після невеличкого концерту, що його приготували найдорожчі наші сестри-василіянки разом з діточками-онучатами. Отже, о. Богдан подав для роздумів питання «Як бути щасливим?» Важко знайти однозначну відповідь, бо щастя – це великий Божий дар. Це щось схоже на виховання дітей – хтось вміє, хтось не вміє… Бути щасливим – то навіть ще важче, ніж виховувати дітей. Зі щастям як з любов’ю. Важко знайти слова, щоб пояснити, описати її. Щастя – воно незбагненне, миттєве.
Не можна було не згадати і ще одного свята цього дня – свята Софії та трьох її дочок: Віри, Надії та Любові. Всім жінкам, що мають ці надзвичайні імена, отець побажав «не бути мученицею ні вдома, ні на роботі. Але щоб були готові до подвигу, були готові бути подібними до Христа. Віра – ми віримо в спасіння, вічне життя. Любов – глибоке почуття. Надія – без надії нема життя. Софія – без мудрості також нема життя. Хай Бог покличе носити ті імена гідно, достойно, по-християнськи. Бути добрими дочками, жінками, гарними бабусями, гарними внучками і Бог щоб покривав вас своїм благословенням, а Матір Божа охороняла чесним своїм Омофором і Хоронителі-Ангели, щоб були пильними Ангелами, охороняли вас від усього злого. Щастя вам на многая і благая літа!»
Опісля такого теплого привітання всі бажаючі були запрошені на концерт. Це був ще один дорогоцінний камінець у нашому святі, бо варто було побачити тих діточок! Справжні артисти! І як то було приємно чути з їхніх уст пестливі слова, складені у віршики, до своїх бабусь і дідусів! А як вони співали на прославу Бога!.. Кожне серце, яке сумувало, певно заусміхалось так, як ще ніколи в житті! Велика то радість – мати таких онуків!
Слідом за концертом дорогим бабусям і дідусям представили неймовірно гарну презентацію, на кожному слайді якої була незбагненної краси пташка. Цікаво чому обрали саме пташок? Напевно, натякаючи на те, що попри часовість нашого життя, душа людини не старіє, вона все так само може розгорнути крила (особливо в молитві) і полетіти ввись, до Бога. Може тому, що мудрість, яку надбали наші бабусі і дідусі, підказує їм, що не в матеріальних речах щастя, не в них свобода… Можливо ще й тому, що всі наші наймудріші є пташками-ангелами для нас, дітей і онучат! Вони і приголублять і захистять, передадуть свій надзвичайно цінний досвід і порадіють сонечку, деревам і лагідному вітерцю як маленькі пташенята…
На слайдах презентації були також вельми потішні вислови з різних джерел насамперед про те, що любов – це найцінніше; найкращий дарунок; без неї все мертве; а усмішка – ще один завжди влучний дарунок; лікарство; і що часовість – дії теперішні, які мають вічний вимір в любові; що терпіння і співчуття є невід’ємною частиною Царства Божого поміж нас!
Але ці якості, це безцінне «майно» (любов, усмішка, вічність, терпіння, співчуття, свобідність духа) не є нашим надбанням, а є дарунком Святого Духа… Що ж, напевно це ще одна причина, чому нам презентували життєвомудрі вислови саме пташки.
І от завершилась презентація і настав час науки отця Богдана.
Що ж таке щастя?
Нажаль упродовж всієї історії людства, починаючи від Адама і Єви, ми успішно втрачаємо найцінніше. Через недбалість чи перепрацювання багато молодих людей втрачають здоров’я. Але страшним є те, що ми втрачаємо також і нашу духовність. Хоча ще маємо шанс це відновити, поки живемо.
На відміну від фізичного здоров’я, яке сьогодні можна покращити за допомогою розвинутої медицини, духовну цілість відновити набагато важче.
З таким песимістичним розкладом маємо також у світі багато страждань. Але ж є і щастя! Для когось щастя – народження дитини, в той же час жінка повинна народжувати в болях. Цей біль, проте, щастя не затьмарює. Для когось щастя – залишитись живим після операції. Так, мені було важко, але стало краще! Для голодного щастя –наїстись, тощо.
«Ідіть, розмножуйтесь, наповняйте землю і володійте нею!» – так Бог благословив подружжя. Варто запам’ятати, що у кожного різний старт на початку певної справи чи на початку певного етапу розвитку. Кожен має талант, особливий, але часто закопує його – робить страшний гріх. Хтось народився калікою, хтось народився дуже здоровим, хтось народився хлопчиком, хтось – дівчинкою… Але, незважаючи на великий потенціал і хороші стартові умови, «благополучні» діти часто програють у розвитку своїм «неблагополучним» ровесникам. Останнім допомагає посидючість і працьовитість. Лінивство – ось причина бідності. Гордість же – мати всіх гріхів. Часом корисно навіть обмежити дитину в чомусь, виховувати її так, щоб була доброю.
Святий апостол Павло каже, що той, хто віддає дочку заміж, робить добре, а той, що не віддає, робить ще краще. І справді, що б ми робили без наших любих сестер?
О. Богдан каже, що сестри несуть важкий хрест, але і батьки також мають багато терпінь. Часом жінка дуже терпить через чоловіка… Бо йдуть до шлюбу, а й «Отче наш» не знають! І як тоді вони молились всі попередні роки? Все можуть вміти робити, а молитви не знають.
Ми справді багато загубили… Але Церква допомагає нам віднайти те справжнє життя! Шукайте!
Не варто надто захоплюватись також і своїми унікальними талантами, не варто впадати в гордість. Це суперечить християнському життю і свідомості. І, як будь-який гріх, сіє смерть. Тут нема мови про щастя, бо щастя – то як побічний продукт любові, і є ознакою нашої суті. Це гарно ілюструє притча «Про трьох синів», коли зібралось троє матерів біля колодязя, щоб набрати воду, мали-бо вони із собою коромисла. Там же сидів і старший дідусь, отож вони й розговорилися кожна про свого сина. Перша мати каже: «Мій син співає як соловейко! Як же я його люблю! Коли він співає, то аж на душі радісно стає!» Друга й собі вихваляється: «А мій син – оце спортсмен, оце акробат! Ніде більше не побачите ви такого виступу!» Третя ж мати, помовчала трохи, а потім каже: «Мій син не робить нічого надзвичайного! Він просто у мене є! Звичайний парубок!» Отаку розмову ведучи, пішли матері до села, несучи коромисла. А й дідусь пішов з ними. І тут, бачать, ідуть на зустріч їм три парубки (а то були сини матерів). Як тільки вони наблизились, то перша мати каже «Заспівай-но, синку!» І заспівав парубок так, як не співає навіть соловейко. Всі були у захваті! А друга мати каже своєму сину: «Покажи як ти вмієш!» І другий син почав виробляти всілякі «фокуси» зі стрибків. Видовище було – погляду відвести не можна! А третій син стояв мовчки. Потім підійшов тихо до своєї матері, взяв коромисло і поніс його додому. От і питають матері в дідуся, як йому їхні сини. А дідусь озвався: «Правду кажучи, я побачив тут лише одного сина!»
Отже, щоб жити гідно, маємо виправлятися як хананейка. Дуже важливим є вплив батьків, дідусів і бабусь на дитину. Тому батьки несуть велику відповідальність за свій поганий приклад дітям. Але трапляється також, що цей негативний влив сформувала на старше покоління загальна культура середовища, де вони жили. Це стосується насамперед старших людей з радянською свідомістю. Тоді їм треба допомогти, спілкуватись з ними, поступово відкриваючи їм Бога. Бо наше життя – служіння Йому.
Нема в Біблії слів про щастя, але є слова про важку працю на землі після вигнання з раю. Ми багато нагрішили проти Святого Духа, а наслідки гріхів йдуть-то аж до четвертого покоління, і немає нічого дивного в тому, що у світі так багато страждань. На противагу цьому, приблизно так само діє і добре життя. Ті, що страждають за гріхи своїх дідів-прадідів можуть бути в раю, бо вони вже очистилися за життя.
Можна сказати, що щоб бути щасливим (у християнському розумінні це означає бути спасенним) треба заховувати Заповіді, працювати згідно із своїм покликанням. Про те, що ми маємо бути красиві, здорові, щасливі, багаті, – такого написано нема. І водночас щастя є займатись своєю працею; щастя є прощення гріхів… Для збільшення нашої віри і сили у сповненні Божої волі нам дано Таїнства. Нам варто також молитись за померлих, єднатись із ними, щоб мандруюча Церква була об’єднана з Церквою прославленою. Щира молитва за померлих – краще, ніж велика матеріальна пожертва. А якщо молитва поєднується із пожертвою, то це ще ліпше.
Ми спостерігаємо у світі прогрес, збільшення комунікації, але люди ж то залишились із тими самими потребами. Ми є ніким без Христа. Тому навіть страждання треба сприймати як дар, бо тоді Христос до нас найближче.
О. Богдан також поділився своїм пережиттям, коли його мама була прикута кілька років до ліжка, і протягом цих років просила молитись за її здоров’я. Та, коли вона дійшла до стану очищення стражданням, то почала просити про молитву, щоб вона померла. І в ту ніч так і трапилось. Вона не нарікала на Бога за свої страждання, вона їх витерпіла, але вже дозріла була як яблучко до любові і була готова померти.
Також і покликання до монашества є благословенним. Про це свідчить весь розвиток людського суспільства. Школи, мистецькі твори, культура, духовність – все це створювалось і формувалось саме при монастирях.
Отець був дуже вдячний за його запрошення сестрами і на завершення науки розповів іще одну притчу «Про мигдаль-дерево і дятла».
Було собі дерево-мигдаль. Таке вже гарне, для птахів зручне, а плоди давало такі смачні! Всі на нього любувались, пташки на його вітті виспівували неймовірно гарні мелодії, люди захоплювались смачними горішками. Але була одна істота, яка не давала спокою дереву – дятел. Кожного дня він прилітав, сідав на дерево і починав вистукувати у його корі своїм дзьобом. Дереву було неприємно, що його увесь час хтось зачіпає. От воно не витримало і каже до дятла: «Що це ти весь час мене дзьобаєш? Ти що, не бачиш, яке я гарне дерево, як мною всі радіють? Он скільки довкола дерев? Чому ти мусиш зачіпати саме мене?» Говорило дерево, говорило, от, врешті, набридло дятлу вислуховувати його нарікання, і він полетів геть. Через рік почало дерево-мигдаль сохнути, так, що за кілька років і взагалі всохло. Так трапляється і в наших стосунках з найближчими. Вони нас «дзьобають» за наші недосконалості, але тим самим допомагають нам жити і виправлятись. Пам’ятати про те, якими немічними ми є.
Цією цікавою розповіддю завершилась наука отця Богдана. Далі в порядку денному була запланована робота в групках на тему часу і його розподілу в нашому житті.
Кожна із трьох сформованих груп отримала питання для роздумів і потім представляла свої відповіді на загал. Отже, зміст питань:
Наше минуле життя поділимо на 12 годин, роздумаймо:
- Чи минулий час – це низка переважно щасливих хвилин, чи, може, низка терпінь, тяжких переживань, болю?
Відповідь. Однозначної відповіді не було – дехто вважав, що терпінь і страждань в життя було більше, оскільки наш гріх є теж і нашим стражданням; інші вважали, що все залежить від того як ми сприймаємо кожну ситуацію.
- Скільки часу ти витратив на гріхи?
Відповідь. Загалом можна сказати, що грішимо ми повсякчас, коли не є з Богом, і коли не спимо. Враховуючи останнє зауваження, грішили ми трохи менше 2/3 нашого минулого.
- О котрій годині ти спізнав Бога і Його любов?
Відповідь. За умови, що наша матір віруюча, то з моменту зачаття, а в повсякденному розумінні – з часу пробудження.
- Скільки часу свого минулого ти присвятив…
– Для себе?
– Для сім’ї?
– Для бога і Церкви?
Відповідь. У кожного це співвідношення різне. Але якщо узагальнити, то приблизно 1/3 життя витрачаємо на себе; 2/3 – на сім’ю, а для Бога і Церкви витрачаємо біля 70% свого часу, за умови, що свою працю жертвуємо Богу.
- Ісус: «Кожне дерево пізнається з плоду.» Які плоди твого життя?
Відповідь. Плодами нашого життя можемо назвати сім’ю, родину, дітей, добрі справи, а також професія, таланти (якщо ми їх не «закопали»).
- У чому полягає сенс життя? Чи вистачає тільки посадити дерево, збудувати хату, виховати дитину?
Відповідь. Маємо служити людям, близьким. Не є достатнім посадити дерево, збудувати хату, виховати дитину, якщо у цьому всьому не буде Бога.
- Чи ти задоволений своїм життям? А що сказав би Ісус?
Відповідь. Що посієш – те й пожнеш. Ісус при зустрічі з нами швидше сказав, що дуже нас любить, незважаючи на всі наші упадки. Якщо ж жити як того хоче Ісус (в любові з Богом та ближніми), то ми будемо щасливими.
- Чи ти осягнув мету свого життя?
Відповідь. Ні, тому що мета нашого життя – це осягнути Царство Небесне і вічно перебувати у Божій любові на небі.
- Якби ти міг ще раз пережити своє життя, що би ти в ньому змінив?
Відповідь. У молоді роки приймали б інші рішення. Не робили би злого іншим, більше б жертвували себе іншим і Богові.
- Що тобі заважає бути повністю щасливим?
Відповідь. Гріхи, немочі, пристрасті, гордість, лінь…
- Скільки чистота совісті, думок, намірів, тобто здоров’я душі впливає на твоє щастя?
Відповідь. Щастя – є наслідком здоров’я душі.
- Що ти можеш зробити сьогодні, щоб стати щасливою людиною?
Відповідь. Молитися з подякою за добрі діла; прощати тим, хто не відає що робить; виключити 10 пункт зі свого життя.
От такими благородними і жертовними є наші дідусі і бабусі! У цьому полягає мудрість життя!
Дякуємо за те, що ви в нас є і що завжди нас підтримуєте і чекаєте!
«Побажаєм вам сто років жити
Без горя, сліз і без журби!
Хай з вами буде щастя і здоров’я
На многії літа, завжди!
Хай в житті вам радість буде,
Процвітайте, як той цвіт.
Дай же, Боже, дідусям й бабусям
Многих, добрих і щасливих літ!»
Цаповська Марія