Що б ми зробили, якби дізналися, що нам залишилося жити лише рік чи один день? Думаю, кожен хотів би прожити життя ще раз, але більш свідомо. Одні вирішили б розпочати навколосвітню подорож, другі — помиритися з дорогими їм людьми, а треті — подумати про те, що сказати найближчим, або як знайти мету свого життя? У кожному випадку усвідомлення смерті посилює прагнення жити. Це можуть підтвердити особливо ті, хто пережив «життя після життя» (тобто мав досвід близької смерти (ДБС)), завдяки чому усвідомив, що його буття — великий дар. Кожного дня вони дякують за те, що живуть. Вони навчилися радіти життю, кожну хвилину приймати з вдячністю, а зустріч з іншою людиною — з відкритим серцем.
У всіх розповідях людей, що пережили клінічну смерть, присутній момент зустрічі з яскравим світлом, яке сприймалося як живу істоту, як особу. «Любов і тепло, які випромінювало це світло, неможливо описати. Вмираючи, людина почувалася наче оповита цією істотою, поглинута нею, відчувала внутрішній спокій». Проте найважливішим у цьому є той факт, що вони змінили своє ставлення і до життя, і до смерті, що перестали її боятися, а досвід клінічної смерті став для них викликом — вони більше не хочуть жити так, як жили раніше. Тепер вони прагнуть жити свідомо, творчо, прагнуть реалізувати той неповторний Божий задум, який стосується саме їхнього життя.
ЖИТТЯ ПІСЛЯ СМЕРТІ: СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ І ДУМКИ НАУКОВЦІВ
«Коли я почав перевіряти їхні оповідання, я побачив, що дехто був здатний детально описати точний порядок операції, яку переніс. Один з них пам’ятав, що ширяв над операційним столом і придивлявся до лікарів, які оперували. Описав знаряддя, вигляд свого серця і навіть операційну процедуру. Я був здивований. Ніщо з його попереднього життя не вказувало на те, що він міг знати про це раніше. Інший чоловік, серце якого зупинилося на чотири чи п’ять хвилин, детально розповів те, що з ним робили під час операції. Для мене це є найкращим доказом, що тут нема галюцинації чи фантазії».
ОСОБЛИВОСТІ ДЕС: Свідомість виходу з тіла
Це явище є найважливим, бо свідчить, що поза тілом людський дух може існувати, бачити і чути (очевидно, в інший спосіб, ніж ми бачимо очима і слухаємо вухами), думати, іти в різні місця, спілкуватися з іншими духами і діяти. Отож можна зробити висновок, що дух живе також після смерті; що самосвідомість і думання не отожнюються з нейрохімічною діяльністю мозку. Далі подано деякі докази, що виключають у таких випадках уяву, ілюзії й галюцинації.
«Через якийсь час я перестала дихати… Раптом відчула, що перебуваю поза тілом, стояла кілька кроків від нього, і дивилася з цікавістю на пожежників, що робили мені штучне дихання та масаж. Мати бризкала воду на моє лице… Один поліцейський із сумом хитав головою, дивлячись на годинник, і казав, що серце не б’ється вже три хвилини. Моя мати страшно налякалась, а я хотіла кричати, що дуже добре себе почуваю. Справді я почувалася щасливою, безтурботною… визволеною від обмежень тіла і матеріального світу».
Одна англійка розповідає: «Я була дуже здивована, бо відчувала, що була собою без мого тіла» .
Бачать себе поза власним тілом. Легко можуть переноситися в інші місця
Коли я дивився на все згори, несподівано зауважив, що я жив: моє правдиве “я” не було фізичне, що лежало внизу, а та частина, що висіла в повітрі. Земне тіло, що колись належало мені, не викликало в мене жодної цікавости, ні найменшого почуття любови. Ніколи я не був такий вільний і задоволений… Чому раніше ніхто не сказав мені, що життя продовжується після смерті?
Тоді я поглянув на колір свого обличчя. Воно мало страшний сірий колір… Я збентежився… І почув з-за плечей голос, що, наче впізнав мої думки, і сказав: “Ти — сірий тому, що нічого не зробив, щоб покращити себе. Навіть пальцем не ворухнув для цього, правда? Ти не був собою. Ти маєш бути собою, маєш бути доброю людиною”».
Суб’єкт невидимий для живих людей
«Лікарі й санітарки били мене по тілі, щоб оживити, а я повторював: “Дайте мені спокій… Припиніть”. Але вони не чули мене. Тоді я силувався відіпхнути їхні руки, але даремно. Не знаю, чи моя рука переходила через їх руки, або оминала їх… Я відчував, що не стискав нічого…».
Швидкі перенесення, ясний розум
«Був великий рух і багато людей бігло до швидкої. І кожного разу, коли я дивилася на якусь особу, питаючи себе, що вона думала, то несподівано опинялася коло неї… Коли я хотіла бачити когось, хто був дуже далеко, одна частина мене, як ракета, летіла до тої особи. І мені здавалося, що я могла бути в будь-якій частині світу».
Суб’єкт має враження, що швидко летить через тунель до якогось світла
«Мені здавалося, що йшов через глибоку і темну долину. Темнота була така непроглядна, що я не міг бачити нічого, але це був такий гарний досвід, вільний від турбот, що його тяжко собі уявити».
Суб’єкт зустрічає дорогих людей які помагають йому у їхній подорожі
«Я народжувала дитину, і чула, як лікар сказав, що я вмираю. У ту хвилину я помітила присутність інших осіб. Це були ті, яких я знала, і які вже померли: моя бабуся, подруга, з якою я ходила до школи… Усі були щасливими. Це була радісна зустріч, і я відчувала, що вони прийшли, щоб охороняти і провадити мене. Мені здавалося, що я повернулася додому, а вони були там для того, щоб вітати мене. Я відчувала, що було легко і гарно».
У деяких випадках вмираючий переконаний, що істоти, які зустрів, є його ангелами-хоронителями.
Зустрічає «істоту зі світла»
«Найбільш неймовірним у випадках, що я аналізував, і, без сумніву, тим, що найбільше вражає людей, є зустріч із дуже сильним світлом. Спочатку світло є помірним, але чимраз сильнішає і стає неймовірно яскравим. Незважаючи на те, що світло є надзвичайно блискуче, багато людей наголошує, що воно не шкодить зору, не засліплює і не перешкоджає бачити інші речі».
«Хоча деколи видно незвичайне світло, ніхто ніколи не сумнівався, що тут йдеться про конкретну істоту. Любов і теплота, які людина, що вмирає, відчуває від тої Істоти зі світла, є абсолютно невимовні, вона ніби повністю просякнута цією любов’ю…» (Р. Муді.)
Джойс Беннет поліцейський з Олдхому (Англія): «У кінці тунелю я побачив дуже яскраве світло… і одного усміхненого чоловіка, одягненого в дивний білий одяг. Я знав, що то був Бог або Ісус Христос. Обличчя дуже гарне…, очі привітні, й він весь випромінював тепло… Рішучим, але люб’язним голосом він сказав до мене: «Повертайся назад, ще не прийшов твій час».
«Тоді я побачив, що це було світло, і якийсь чоловік, точніше, чоловік зі світла, увійшов у кімнату. Я був упевнений, що стою перед Сином Божим».
Стефано Ґреко, торговець з Неаполя, був поранений кулею і так описує події 16 березня 1978 p.: «Мене освітило дуже сильне світло, з якого лунав голос: “Я є Безмежне Світло. Це моє царство і мені належить уся влада. Так, ти виконав свій обов’язок, єдине завдання, що є важливим: ти любив. Але час твого життя ще не скінчився. Мусиш повернутися і продовжувати йти своєю дорогою добра”».
Істота зі світла випромінює любов, радість і спокій
«Внутрішньо я був переконаний, що світло любило мене. Воно випромінювало надзвичайної сили любов, без усяких умов, любов, що перевищувала найбільш божевільні мрії». Я відчув, що у тому світлі з’явилася думка: «Любиш ти мене?…». І весь час я відчував любов, співчуття, що перемагали все…».
«Потім я справді опинилася в білому світлі, де кожний атом тремтить палкою любов’ю. Єднатися з тим світлом, розчинятися в ньому — означає повертатися до своєї хати. Такий є мій досвід пізнання Бога».
Спілкування з иншими духами
«Я могла бачити людей і розуміти, що вони казали. Я не чула їх так, як тепер чую вас. Це було так, якби я знала, що вони думали… Я розуміла їх раніше, ніж вони відкривали уста…» (Р. Муді).
Істота зі світла питає: «Яким було твоє життя?»
«Майже відразу після своєї появи постать зі світла починає спілкуватися з умираючим… Усі кажуть, що не чули, щоб вона вимовляла слова. Тут маємо пряме передавання думки, без обмежень і перепон, з ясністю, яка абсолютно виключає можливість непорозумінь або обману» (Р. Муді). «Особи, з якими я говорив, намагаються передавати думку за допомогою питань: “Ти — готовий умирати?”. “Що ти зробив у своєму житті, що міг би мені показати?”. “Що цікавого ти зробив у своєму житті?”».
Швидкий перегляд минулого життя, як у фільмі
«Істота зі світла представляє вмираючому панораму його життя. Вона бачить ціле життя особи і не потребує жодної інформації. Тільки хоче, щоб людина замислилася…».
Ще одне свідчення: «Епізоди мого життя пройшли перед очима, як у фантастичному фільмі: я бачив свої вчинки, осіб, яких я засмутив або розвеселив; постійно вловлював кожний відтінок їхніх почуттів»
Радість або докори сумління як наслідок морального вибору
З більшості оповідань стає зрозуміло, що суб’єкти відчувають повний спокій, волю і радість, більші від тих, які переживали в земному житті. А той, хто має нечисте сумління і не покаявся, опиняється у тривожній темноті, оточений ворожими істотами, які докоряють йому і навіть ненавидять його.
Пам’ятаю, були люди, які, на відміну від інших, боялися, панікували і в розпачі хотіли повернутися до свого тіла: вони були відлучені від Істоти зі світла. Причиною страждань була відмова любити Бога і прийняти Його Любов.
«Багато людей, — пише Муці, — сказали мені, що бачили єства, “обв’язані тенетами” нещасливого становища. Передусім ті єства не здатні позбутися фізичного світу. Один чоловік розповів, що духи, яких він бачив, “не могли перейти на другий берег, тому що їхній бог живе на тому березі”, або їм здавалося, що були прив’язані до якоїсь речі, особи, звички…». «Один атеїст пам’ятає темноту, в якій виднілося дуже далеке світло, відчував також якийсь жах і бажання не входити до тої темноти».
Вічна розлука з Богом (пекло) є справді самопокаранням для того, хто вільно, свідомо й остаточно перейшов поріг неповороту. «Гнів Божий» — це його повне незадоволення від того, що деякі Його діти вибирають зло і віддаляються від Нього, зрікаючись Його любові, а отже, вічного щастя. «Пекло» — це самоненависть, самопокарання. «Твоя власна безбожність тебе покарає і твої відступства докором тобі будуть» (Євр. 2, 19).