«Це ж основна правда віри, що молитва – найважливіша з усіх Божих справ життя» (Митрополит Андей Шептицький).
Священик і мислитель, мистецтвознавець і соціолог, політик і юрист, князь Церкви, меценат національної культури і духовний батько української інтелігенції… Усе це – різні грані неординарної особистості Митрополита Андрея Шептицького, постать якого провідною зорею засяяла на небосхилі України в найбуремніші роки її історії, у кінці ХІХ – в середині ХХ століття. Пастирські послання Митрополита, його листи і твори (зокрема, «Листи до матері», «Як будувати рідну хату?», «Заклик до покаяння») – глибокодумні і водночас доступні, сповнені батьківської мудрості й любові, актуальні в усі часи, особливо ж сьогодні, в період Великого посту і Христових страстей на Україні.
Прикметно, що, саме цей рік – з 1 листопада 2014 до 1 листопада 2015 – УГКЦ оголосила Роком Андрея Шептицького, поручаючи нашу землю і весь її народ під небесне заступництво Митрополита.
Під незримим духовним проводом Андрея Шептицького проходили й цьогорічні великопісні реколекції у храмі Миколи Доброго на Подолі, які відбувалися в суботу, 21 березня 2015 р. Б. Темою духовних роздумів були «Молитва і піст в житті Митрополита Андрея Шептицького». Організували реколекції сестри-василіянки Василія Гальцова та Хризанта Харді, а провадив – отець-селезіянин Анатолій Гецянин. Парафіяни мали чудову нагоду взяти участь у Святій Літургії, послухати мудрі духовні науки отця, переглянути цікаві презентації й документальний фільм про Андрея Шептицького «Благословляю і молюся», порозважати в групах над пастирськими посланнями Митрополита та застановитися над істинними цінностями християнської духовності, посту, молитви, їх значенням у власному житті. Бо, як стверджував Блаженніший Любомир Гузар, важливим є не стільки те, щоб ми знали про Андрея Шептицького, але «суттєвим, справді важливим для нас є жити згідно з наукою і приміром великого Митрополита» (2 листопада 2014 р. Б., проповідь з нагоди Року Андрея Шептицького, http://www.credo-ua.org/2014/11/125051).
Щоб глибше передати зміст реколекцій, подаємо їх стислі тези: «Молитва і піст в житті Митрополита Андрея Шептицького»
Митрополит Андрей Шептицький – велика постать ХІХ–ХХ ст. Мислитель. Духовний мислитель.
Людина – високоосвічена і далекоглядна. Його роздуми – далекоглядні.
І це все відбивається в духовному житті Митрополита.
МОЛИТВА.
Що таке молитва? – Це розмова з Богом.
Відколи молимося? – Відколи зустрічаємося з Богом (бо, щоб розмовляти, потрібно спершу зустрітись).
Що таке молитва в розумінні отців церкви? – Це піднесення розуму і серця до Бога. Розуму і серця.
Тому Митрополит каже, що молитва – це обов’язок. Але є
– природнє з’єднання – ми промовляємо молитву (розумом)
– і надприроднє – бажання з’єднатися з Богом, що, власне, підносить душу до Бога (народжується в серці).
Андрей Шептицький: «Молитва є повільною. Це видумування. Це не читання. Ти підносиш душу і серце до Бога».
Молитва – не завчена формула, яку повторюємо, а пожива, зустріч (іноді зустріч довга, іноді – коротка, але завжди – зустріч, що насичує).
Єфремова молитва (ІІІ ст.). Її дуже любив А.Ш. Вона нас приводить до духовних сліз, чинить розкаяним серце. Це – покаяльна молитва.
Є ще прохальна. Прохальна молитва – це прохальна єктенія п.ч. Літургії (за що молимося? – за мир, за наставників, за тих, хто в дорозі, за здоров’я, за навернення, за добро…). Найбільша молитва – Літургія.
І ось, щоб пояснити своє розуміння молитви, Митрополит цитує уривок з Євангелія, де йдеться про кровоточиву жінку. Що вона зробила? Вона торкнулася до Бога і – одужала! Інші тиснулися, а вона ледь торкнулася одежі…
Для Митрополита Андрея Шептицького МОЛИТВА – ЦЕ ТОРКАННЯ ДО БОГА (не в кількості, а в доторку – суть молитви). Цей дотик можливий не людською силою, а лише завдяки трьом подарованим Богом чеснотам:
– вірі;
– надії;
– любові.
Це торкання не одностороннє. Мій розум і моя воля самі не дійдуть до Бога. Це торкання – двостороннє. Це дар Божий. Бог торкається нас, приходить в нашу душу. Нам потрібно лише мати бажання Його торкнутись (відкритись і сказати: «Боже, прийди!»). Така присутність Бога у душі є фізичним торканням Бога. Це переживають лише містики, святі. Це торкання дає людині зцілення, як євангельській жінці. Коли ми молимося, Бог торкається нас так, як ми хотіли би торкнутися Його (бо ми самі не можемо). І в цьому – чудо! (і мислительна глибина А.Ш.). Жінка забажала лише торкнутися одежі. А яке ж ми багатство маємо, коли торкаємося всього Бога на Літургії, споживаємо Його.
НЕОБХІДНІСТЬ МОЛИТВИ (як часто? коли?).
Бог – джерело спасіння. Без нього ми нічого не можемо. Якби струмочок внизу сказав, що йому не потрібне джерело і струмочок вгорі, то він би висох (думка: в духовному житті, особливо тоді, коли темно (бо потічок спершу струмує з джерела, а потім часто йде під землю), треба завжди повертатися до витоків, до першого дотику Бога, згадувати його, дякувати за нього…). Завдяки дотику Бога душа існує, тече, як струмок.
Гріх – не перепона, а ще більша потреба молитви.
Молитва – джерело життєдайної сили. Хто не молиться, – всохне (як виноградна гілка з Євангелія, яку викидають у вогонь, де скрегіт і плач).
Молитва є необхідна.
Заохота до молитви. Як А.Ш. заохочує молитися?
- «Молитва – це ключ до всіх скарбів неба, але й також – до всіх скарбів цього світу» (вчить мудро жити в цьому світі).
- «Бог негайно оборонить тих, хто до Нього кличе». Обітниця Бога, що додає нам сили витривалості в молитві
(Ми можемо за життя не побачити навернення цієї людини, але Бог її триматиме силою нашої молитви.
Мати Тереза мала спокуси в молитві (думала, що Бог її не чує), але стояла під хрестом. Бог прийшов у її зневірі.
Святий Антоній (ІІ ст.) питав: «Боже, де ти був, як я боровся?». Бог: «Був біля тебе, щоб підтримати, коли ти здашся. Але ти боровся, був сильним, і тому ти є тут, в небі. Св. Антоній, хоч, може, не відчував присутності Бога, але був біля Нього, був сильним, боровся…А Бог завжди був з ним).
ФІЛЬМ «БЛАГОСЛОВЛЯЮ І МОЛЮСЯ» (режисер – Л. Удовенко, читає текст – Б. Ступка). Біографія Митрополита + його думки з пастирських листів.
– «Боже, чого бажаєш, щоб я вчинив?» (так треба молитися щоранку).
– «Християнин має любити всіх людей, але найперше – родину і Батьківщину. Християнин повинен бути патріотом, але не має мати ненависті. Порізнені християнські церкви в Україні повинні об’єднатися, подолати в собі духа розколу й ненависті до братів, дати українському народові міцний ґрунт для духовного поступу».
– Молитва Андрея Шептицького за український нарід.
МОЛИТВА «ОТЧЕ НАШ…» ЯК ШКОЛА МОЛИТВИ.
Що таке «школа молитви»? Впродовж життя ми вчимося молитись. Де? Хто наші перші вчителі? (Бабуся, батьки, катехити…).
Отже, школа молитви – це:
– «домашня церква» (це перша школа молитви, бабусі вчили нас молитись);
– проповіді священників;
– духовна література
+ крім цих трьох, є ще одна школа –
– школа Господньої молитви.
«Отче наш…». Митрополит Андрей Шептицький не коментує цю молитву. Він говорить про її значення.
Звідки ця молитва? – Нею молився Ісус (а нам її передали апостоли). Тож, коли молимося, то молимося з Ісусом. Чи задумуємося ми про це?
У цій молитві – життя Ісуса, отже, – все Євангеліє.
А.Ш.: «Господня молитва – це молитва різних станів людської душі. Це інституція. Ця молитва нас формує як людей молитви. Віруюча людина входить цією моливою у «храм молитви». Ця молитва примирює людину з Богом, та, головне, що вона носить знамення Христової молитви. Тому важливо, щоб я молився її з Христом, єднався в ній з бажаннями і намірами Його серця» (бажання Бога – щоб ми були святими, тому кожної хвилини, коли молимося, уподібнюємося до Бога).
- Образ Ісуса Христа – основа молитви.
- Молитва Божого усиновлення (Чи я, коли молюся, відчуваю себе донькою Бога? Чи приймаю його дари? Коли в людини негативний досвід батька, то їй важко це зрозуміти. Тоді допомагає віра Петра: «Боже, Ти знаєш, Ти все знаєш, Ти знаєш, що люблю Тебе…»).
- Вказує напрямок (куди ми йдемо?): від Отця – до світу – до Отця. «Отче наш» і Євхаристія як ключі до Царства Небесного.
- Участь у Божій справі (Що таке Божа справа? – Духовна боротьба. Чи ми боремося? Чи ми молимося?) Хто бере участь у Божій справі? – Ангели і святі. А ми, коли молимося словами цієї молитви, теж беремо участь у Божій справі і змагаємося з нашими гріхами.
- Навчає Господнього страху. Страх – як чеснота, а не як слабкість.
Позитивний страх – повний любові, подиву і честі до Всемогутнього Небесного Отця (страх = любов).
Страх перед гріхом: я не згрішу, бо я люблю Бога і не хочу його образити.
Господній страх вдосконалює молитву, дарує дух молитви, застерігає від зла і веде нас до викорінення гріха в собі і в ближньому.
- Молитва, яка вчить молитви.
- Молитва – початок і завершення всіх молитов (вечірня починається і завершується «Отче наш…»).
- Єднальний характер молитви. Євхаристійність.
Молитва «Отче наш…» – це духовна пожива (не єдиним хлібом житиме людина, але кожним словом, що вийшло з уст Божих), це як Причастя.
Причастя – з’єднання. В силі слів цієї молитви ми єднаємося з Богом.
Бог присутній у цьому світі в Євхаристії, а також – у Слові (Євангелії, молитві «Отче наш…).
(Думки: Не головне, в якому храмі приступаємо до Причастя (якщо нема поряд католицького, то можна і в православному, хоч юридично це ще не унормовано). Головне – приступати у вірі. Віра – це головне. Бог, як робив чуда, питав, чи віруєте?
Сповідник – свідок, який крокує зі мною до примирення з Богом. Має бути простим. Вислухати, взяти за руку… А каянник повинен щиро жаліти (Василій Великий. «Покути» – прочитати, які колись були покути, щоб сповідь не була формальною, не була зневажанням Божої благодаті (згрішу – покаюсь – завтра знов згрішу – покаюсь). Реколекції – колекція (колекціонери часто переглядають свої колекції, а ми повинні переглянути все, що в нашій душі. [Притча про Сіяча]. Ми повинні переорати свою душу). Св. Августин: «Бог нас створив без нас, але без нас нас спасти не може». Цей рік – рік примирення рік прощення.
Бог на Літургії не хоче лише перемінити хліб і вино у Свої Тіло й Кров, для нього важливе – переміна душ. Спасіння душ. Франциск Сальський (Салезій): «Душі мені дай, а все інше – забирай». Так бажав і Андрей Шептицький).
Отже, за А.Ш., молитва – це:
-дотик
-школа
-з’єднання
-переміна.
Молитва є
– формальна (в церкві на Літургії, коли люди нас бачать)
– і приватна (дуже важлива, віч-на-віч з Богом). Часто виникає проблема, як зосередитись на приватній молитві.
Зазвичай ми неуважні, бо стомлені або стривожені. Тому треба:
– Зручно сісти/стати/клякнути
– Подумати про все, що хвилює
– Звірити це «все» Богові в молитві
– Перехреститись і промовити «Царю Небесний»
– Молитись не довго, а так, щоб душа торкнулася Бога.
За кого ми повинні молитися?
Намірення «5 пальців» від Папи Франциска:
- Великий палець – за найближчих (родину, маму, тата, бабусю…)
- Вказівний палець – за вчителів і лікарів (у «широкому розумінні»: за наставників у житті і науці, духовних наставників…)
- Середній палець – за найсильніших (за владу, військо… ми хочемо мати добре і мудре керівництво, але чи ми молимося про це?)
- Безіменний палець – за найслабших (тих, які самі не можуть молитися за себе, або яким важко молитися: хворих, ув’язнених, душі в чистилищі)
- Мізинець – за себе.
ПІСТ.
Що таке піст? Піст – це каяття.
Які ми знаємо приклади посту в Старому і Новому Завіті? Хто постив? Чому? Як постив?
У Старому Завіті:
– піст Мойсея (40 днів каявся за народ, що зробив тельця; у цьому намірі (за народ) постять і тепер священики…);
– піст Ездри (є проблема, гріх – піст – проблема зникає);
– піст пророка Йони і цариці Естер (лихо в країні – постили люди і тварини)
– піст пророка Ісаї (незадовго до Христа) – це вже інший піст (не тільки утримання в їжі): «Ви постите, але Я не прийму вашого посту… Нагодуй бідного, поважай слугу, розбий кайдани і випусти на волю закованих. Ось піст, який Я люблю…»).
У Новому Завіті постив Ісус (40 днів, «цей рід можна вигнати лише молитвою і постом») і апостоли (Петро, Діяння апостолів).
У ХІХ столітті піст був строгий.
Андрей Шептицький наголошує на трьох складових посту:
- Милостиня (опущені діти, сироти, убогі). Потішити хворого, позичити йому добру книжку, а коли він не зможе прочитати, прочитати самому, заспівати недужому гарну пісню, принести з поля квіти… Взяти на себе працю (виховати сироту).
Ось – піст! Піст – це не дієта (як часто є в наш час). Іван Дамаскін, святий ІХ ст., казав: «Якби все залежало в їжі, то… святими були би корови».
- Під час посту слід роздумувати про страсті Христові, читати уривки Євангеліє про Божу муку. В наш час церква це полегшила вірним, бо є Хресна дорога, розважання про страсті. Але, все одно, треба читати Біблію кожного дня, особливо під час посту.
Смерть на хресті Ісуса – це акт спасіння. Життя, смерть і воскресіння Христа були першою проповіддю. Що казав апостол? – «я вам проповідую Ісуса Христа розп’ятого». А в наш час про хрест хочуть забути… Треба роздумувати про Боже терпіння, про його любов. Лиш оді зможемо по-справжньому любити Бога.
- Мовчання. Треба стримувати свій язик. А.Ш.: «Важлива здержливість у малих речах, наприклад, у висказі кількох слів, бо від малих речей залежать великі речі».
Не говорити непотрібного – це перший крок у духовній праці над собою.
Отже, за А.Ш., піст – це:
– турбота про знедолених дітей (у широкому розумінні – і дорослих);
– читання Євангелія і розважання страстей Христових;
– здержливість язика.
Григорчук Юлія