Різдво – надзвичайна пора. Це свято, від якого чекаєш найбільше див, це день, коли ти сам твориш власні дива, час, коли не можна сумувати і дозволяти сумувати оточуючим. Кажуть, що віра в добро і справедливість, життєвий оптимізм допомагають людині більше, ніж будь-що інше. І цьому сприяють також віковічні звичаї та традиції нашого мудрого народу. Уже здавна заведено в українських родинах з 6 на 7 січня співати коляди, їсти кутю та пити узвар. У храмі ж Миколи Доброго на Подолі також є своя Різдвяна традиція – влаштування найсправжнісінького вертепу з білими та пухнастими ангелятами, Марією та Йосифом, веселим жидом, смертю в білому та іншими героями, які дарують усім оточуючим святковий настрій, усміхаються та співають. Похвалитися ще можна тим, що вертеп у нас не один, а цілих два, бо наші маленькі діточки теж хочуть потішити своїх батьків, друзів та рідних, розповідаючи усім навколо про народження Ісуса.
Найцікавішим у проведенні вертепу, безперечно, є його підготовка: написання сценарію, розподілення ролей, вивчення слів, репетиції… Це найвеселіша, але водночас і найважча справа, за що ми дуже вдячні сестрам ЧСВВ Хризанті Харді та Василії Гяльцовій, бо саме завдяки їхнім старанням у нас все вдалося. Що стосується маленьких діточок, то вони зі своїм завданням впоралися швидко, бо вони щирі та сміливі, а от старші настільки хвилювалися, що перфоманс після Служби Божої 7 січня нагадував більше генеральну репетицію перед «гастролями», адже сам вертеп побував ще у декількох місцях та подарував усмішку ще не одній людині. Проте маю вам сказати, що саме на Різдво дійство було найсвятковішим, бо поряд були всі ті, хто нас любить, кого ми знаємо і хто знає нас. У церкві Миколи Доброго усі учасники вертепу наче вдома. Більш комфортного оточення годі уявити: сяючі очі маленьких дітей, ніжні посмішки на устах батьків та отців, мелодійне підспівування сестер… Боятися взагалі нічого. Тож чи то мені так здалося, чи то воно і справді так було, однак найтепліші спогади у мене залишилися саме від вертупу на Подолі, бо хто ж як не найближчі люди радітимуть разом із нами у цей зимовий, на жаль, безсніжний, але святковий день.
Софія Панько