«Щодня малими кроками до Неба» – під цим духовним девізом святої Терези з Лізьє 7 лютого 2015 р. Б. у монастирі Св. Архистратига Михаїла в Києві відбувалася молитовна віднова для дівчат, яку організували сестри-василіянки Василія Гальцова та Хризанта Харді. Провадив зустріч отець-селезіянин Максим Рябуха, який підготував цікаву науку й самобутню гру-розважання на теми, актуальні для кожного, особливо ж напередодні Великого посту.
Розпочалася духовна віднова, на яку зібралося десять учасниць різного віку, спільною вервечкою, різдвяними колядками і Святою Літургією в монастирській капличці. Після Літургії отець виголосив дві науки, які допомогли присутнім наново пережити глибокий зміст євангельської притчі про блудного сина. Здавалось би, знана з дитинства, ця біблійна оповідь примусила гаряче забитись серця багатьох. Кожен образ промовляв до сумління, кожне слово западало в душу, наповнювало її по вінця тремким світлом незбагненної Божої любові: «Батько… безмежно люблячий і бездонно самотній!
Сини… кожен – у своєму світі, кожен – у пошуках щастя,
але поза домом, поза Отцем…
Безодня падіння. Прозріння. Каяття… і… замість кари –
обійми Неба і усміх сонця у словах: “Дитино, я завжди з Тобою…”».
Мимоволі згадувалися рядки Григорія Сковороди: «Царсвто Боже всередині нас. Щастя в серці, серце в любові, любов же – в законі вічного» і строфи з поезій о. Яна Твардовського: «Вічність завжди була з нами, але нам здавалося…», «Всемогутній, як любить, то стає найслабшим…», «Не боюся духовного оркестру в кінці світу… боюся Твоєї любові: вона найсправжніша й інакша».
Любов, яка відпускає, яка прощає, яка приймає і освячує, яка жертвується до дна… не може залишитися без відповіді.
Вона кличе до себе, до Неба, бодай малими кроками, але щодня! З Богом!
Як писала свята Тереза з Лізьє, «Він сходить з неба щодня, щоб знайти інше небо, яке Йому набагато дорожче. Це небо – наша душа, створена на Його подобу, живий Храм Пресвятої Трійці!» (Рукопис А, 48v).
Тож поспішаймо Йому назустріч! Відкриймося любові! Довірмося Небу!
«Відкриймо двері для Христа!»
___________
«Справді, небо існує всюди, де ми знаходимо людей, яких любимо» (Паола Мастарда).
Раз-по-раз «усім нам треба хусточки неба, щоб витерти очі і душу…» (Віра Вовк).
Світ спраглий любові, спраглий Бога, спраглий Неба.
Часто «хусточки неба» потребує хтось найближчий…
Часто нею можемо бути ми…
Часто достатньо тільки слова: «Дякую!», «Пробач!», «Люблю тебе!», «Ти мені дуже-дуже потрібний!»
У цих словах Небо сходить на землю, а ми крок за кроком відчуваємо близькість його висот.
Спасибі отцю і сестрам за світло цієї зустрічі!
Юлія Григорчук